Натисніть Enter для пошуку

Preloader
Офіційний сайт
Міністерство культури та інформаційної політики України

Антоніни Іванівни ВАСИЛЬЄВОЇ

27 листопада 2015 року на сцені учбового театру училища відбувся концерт, присвячений 105-й річниці від дня народження Іванівни  ВАСИЛЬЄВОЇ  - видатної балерини, Народної артистки України, педагога, художнього керівника Київського державного хореографічного училища

 Антоніна Іванівна Васильєва народилася у Петербурзі у грудні 1910 року. Дитинство її було нелегким, не раз доводилося зазнавати голоду й холоду. Та білява й блакитноока Тося дуже любила мріяти, і це допомагало їй забувати про труднощі життя.

Коли донька простого залізничника вперше потрапила в сяючий вогнями зал колишнього Маріїнського театру. Спочатку вона зніяковіла й розгубилась, та ледве зазвучала музика балету Петра Чайковського «Лебедине озеро» і важка завіса злетіла вгору, як Тося забула про все на світі. Чарівні мелодії ніби підхопили її на свої прозорі крила і понесли в новий чудовий світ. Ніжний образ казкової дівчини-лебедя Одетти глибоко торкнувся струн серця вразливої дівчинки-підлітка. І, може, у той самий вечір у Тосі зародилася мрія стати балериною і в танці розповісти зворушливу повість Одетти. Незабаром ця мрія стала найзаповітнішою. Дівчину відмовляли, намагались переконати, що праця балерини важка й складна, що вона занапастить свою юність, витрачаючи час на щоденні виснажливі одноманітні вправи. Але Тося не відступила. Та коли у 1924 році вона прийшла на вступні іспити у славнозвісне хореографічне училище на вулиці «Зодчого Россі», її відмовились зарахувати до основного відділення. Чотирнадцятирічна Тося була переростком, в училище приймалися дівчата віком від 10-ти років.

 Однак при училищі ще 1923 року були відкриті вечірні курси, які мали зробити хореографічну освіту доступнішою для дітей трудящих. Здібну дівчинку прийняли на ці курси. Там під керівництвом досвідчених педагогів Снєткіної, Кожухової, Романової вона почала опановувати основи класичного танцю.

 Тосі пощастило – вона потрапила до класу чудового педагога, знавця класичного танцю Агриппіни Ваганової. Блискучий майстер, Ваганова не тільки навчала своїх учениць любові до праці балерини та досконалої техніки і високої культури танцю, але й тонко розкривала своєрідність таланту кожної з них.

 1930 року Васильєва успішно закінчила училище і була прийнята солісткою до Ленінградського академічного театру опери та балету. На Ленінградській сцені на той час працювали талановиті хореографи і артисти, чарували молоді обдарування Семенової і Уланової. Васильєва виконувала провідні партії, а у балеті Глієра «Червоний мак» вона виконували партію відважної китаянки Тао-Хоа.

 Та ніжний образ Одетти – заповітна мрія дитинства – не давала спокою. Бажання виконати роль Одетти-Оділії в «Лебединому озері» не зникало, а зміцнювалося з кожним роком. І коли 1935 року молоду ленінградську танцюристку запросили як приму-балерину до України в Одеський оперний театр, в репертуарі якого був її улюблений балет, Васильєва недовго вагалась.

 У сонячній Одесі вона одразу зайняла провідне положення в оперному театрі, і її дуже полюбила публіка. Їй доводилося танцювати найрізноманітніші партії, часто просто кардинально протилежні – неприступну й холодну «Цар-дівицю» в «Конику-горбоконику» Пуні і пристрасну Земфіру в балеті «Цигани» композитора Василенка (за мотивами поеми Пушкіна), величну Раймонду в балеті Глазунова і героїчну, сміливу Карманьйолу в однойменному балеті, присвяченому подіям Французької революції, молодого українського композитора Фемеліді.

 1937 року талановиту приму Васильєву запросили на київську сцену, де вона дебютувала в партії Одетти-Оділії у виставі «Лебедине озеро», поставленій головним балетмейстером столичного театру, ученицею Ваганової і великим знавцем класичного танцю Галиною Березовою.

 Відтоді Васильєва усе своє творче життя назавжди пов’язала з Київським театром, і саме тут талант балерини розкрився у повній мірі.

 На українській сцені зростала її майстерність, тут закріпилась за нею слава чудової танцівниці, яка володіє віртуозною технікою і акторською виразністю. Та найвидатнішим досягненням Васильєвої є те, що у своїй творчості вона зуміла традиційну пластику класичного балету збагатити виразними рухами, притаманними українському народному танцю.

У репертуарі Васильєвої було дуже багато різних танцювалних партій – ліричних і героїчних, комедійних і романтичних. Та одна з них найдорожча за всі. Це Шевченкова Лілея в однойменному балеті українського композитора Костянтина Данькевича. Лілея не тільки найкраща роль балерини, вона належить до найяскравіших сторінок в історії українського балету.

 Пластика Васильєвої була доведена до такої досконалості, що кожний рух про щось розповідав, у кожному танці можна було відчути думки і настрої персонажа.

 Працюючи на Київській сцені, Васильєва створила партії мрійливої Марії в «Бахчисарайському фонтані» Асаф’єва, і запальної Нуне в «Гаяне» Хачатуряна, лукавої  Лізи в «Марній пересторозі» Гертеля, закоханої Джульєтти в балету «Ромео і Джульєтті» і безпосередньої Попелюшки в балетах Прокоф’єва, героїчної Ростислави в балеті Жуковського, кокетливої Сванільди в «Коппелії» Деліба і насмішкуватої Ганнусі в комедійному балеті «Бісова ніч» Йориша. Актриса однаково добре передавала віртуозність варіації принцеси Аврори в «Сплячій красуні» Чайковського і дивовижну пластику дівчини-лебедя Одетти в його ж «Лебединому озері», м’якість рухів Тао-Хоа в «Червоному маку» Глієра і дитячу незграбність Олени в балеті «Юність» Чулакі.

 Чільне місце в репертуарі балерини завжди посідали класичні спектаклі. Вона любила кращі з них за філігранність і виразність танцювальної форми, яку завжди наповнювала живим і справжнім почуттям.

 З характерних номерів Васильєва понад усе любила українські народні танці. В них вона розкривала думки й настрої сучасної української жінки, гордої за свою Батьківщину.

   Антоніна Васильєва стала першою виконавицею партії Мавки у балеті Михайла Скорульського «Лісова пісня». У ролі Мавки Васильєва продовжувала лінію Лілеї, лінію створення тонкого психологічного портрета української дівчини. Але балерина не тільки розвивала далі цю лінію, а й по-новому поглиблювала і збагачувала її.

 1956 року Васильєва залишила сцену і пішла на заслужений відпочинок. Але танцюристка не відчула себе самотньою. Цього ж року її запросили до Київського державного хореографічного училища передавати майбутнім балеринам свої знання і майстерність. З 1966 до 1972 Васильєва була художнім керівником училища. За свою педагогічну роботу Антоніну Іванівну було нагороджено орденом «Знак Пошани».

 Пішла з життя талановита балерина 1 січня 1997 року. У 2015 році їй би виповнилося 105 років.