Офіційний сайт
(044) 456-94-40
(044) 456-03-09
kdhu@ukr.net

Міністерство культури України

Визначні дати

КИРИ́ЛОВА Галина Миколаївна (05(18). 03. 1916, м. Єкатеринбург, Росія – 24. 06. 1986, Київ) – провідна класична балерина з яскравою лірико-драматичною і комедійною грою, пластичною різноманітністю, кантиленою, педагог. Народна артистка УРСР (1977), заслужена  артистка РРФСР (1940). Державна премія (1948). Закінчила Ленінградське хореографічне училище (нині С.-Петербург, 1935;клас  викладача Агріппіни Ваганової). У 1935–1942 рр. працювала в Ленінградському Малому театрі опери та балету (виступала у виставах до 1946); від 1942 – у Ленінградському театрі опери та балету ім. С. Кірова: 1956–1961 – зав. балетної трупи; 1961–1970 – інспектор хореографічних училищ відділу навчальних закладів Міністерства культури РРФСР, водночас 1962–70 – викладач Московського хореографічного училища; 1973–1974 – художній керівник балету Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка, водночас 1972–1986 – художній керівник та викладач Київського державного хореографічного училища. Серед учнів – Т. Білецька, Т. Боровик,  Я. Гладких, Є. Костильова, Г. Кушнерева, К. Родіонова, Н. Семизорова.

Партії: Мадлон («Фадетта» на музику Л. Деліба), Ліза («Марна пересторога» П. Гертеля), Попівна, Чортиця, Беатріче («Казка про Попа і наймита його Балду», «Удаваний наречений» М. Чулакі), Зіна («Прозорий струмок» Д. Шостаковича), Королева балу («Арлекінада» Р. Дріґо), Сванільда («Коппелія» Л. Деліба), Магуль-Мегері(«Ашик-Керіб»), Марія «Бахчисарайський фонтан», Мірейль де Пуатьє «Полум’я Парижа», Ніна «Кавказький бранець», Міліца, «Міліца», Одетта-Одилія «Лебедине озеро», Аврора, Флоріна, Біла киця  «Спляча красуня» П. Чайковського, Гамзатті («Баядерка»), Повелителька дріад («Дон Кіхот» Л. Мінкуса), Раймонда (однойм. балет О. Глазунова), Параша, Цариця балу («Мідний вершник» Р. Ґлієра), Кривляка («Попелюшка» С. Прокоф’єва), Вакханка («Вальпургієва ніч» з опери «Фауст» Ш. Ґуно).


ТАЯКІНА Тетяна Олексіївна -  видатна українська  артистка  балету,  педагог.  Народна  артистка СРСР (1980), народна артистка України, лауреат Державної   премії України  ім. Т.Шевченка (1986), премії  Анни  Павлової Паризької  Академії  танцю (1977), міжнародних  конкурсів. Закінчила  Київське державне хореографічне  училище (1969)  і Державний інститут театрального  мистецтва імені А. Луначарського у Москві (1985).  1969 – 1989 – артистка Академічного театру опери та балету України імені Тараса Шевченка, 1989-1998 -  директор  і  художній  керівник, у 1998-2010 – директор  Київського  державного хореографічного училища.

Тетяна Таякіна – балерина  лірико-романтичного   плану, її танець  відзначався   академічною чистотою і довершеністю, тонким відчуттям стилю, створені партії  підкорювали глядачів  внутрішньою  наповненістю, психологізмом,  поетичністю, вмінням виразити найширшу гаму почуттів.

«Татьяна  Таякина, одаренность  которой   еще  в  годы   учения   в  Киевском   хореографическом  училище  не  вызывала  сомнений у педагогов, никогда  не  считала себя  балериной от  рождения. И  о том, что  весь   первый сезон  в  театре   родного города  танцевала  в   кордебалете, нисколько  не  жалеет:  это  была   большая  школа дисциплины  и  ответственности. Но  уже  через  год  ей  доверили  дебют в  партии Сванильды в  «Коппелии» Л.Делиба, с  чего и началась ее сценическая биография как  ведущей  солистки  в  труппе.

Татьяна Таякина  и   Валерий  Ковтун  -  их  имена  любители  и знатоки   классической  хореографии произносят  с уважением.  Произносят  обязательно  вместе, поскольку   Т. Таякина  и В. Ковтун -  это  прежде  всего  дуэт.  Дуэт  артистов, которые  смогли привнести много  нового,  оригинального  на  отечественную балетную   сцену.

Народные  артисты  СССР,   лауреаты Государственной  премии УССР имени     Т. Шевченко – Т.Таякина  и В.Ковтун - признанные  мастера  танца. Привыкшие смолоду   творить   искренне  и  самозабвенно, Татьяна  и  Валерий стали   в  свое  время  сенсацией  IV фестиваля балетного искусства в Париже.

Сдержанная  и  тщательно  выверенная  исполнительская   манера, чистота  стиля, совершенство техники, тонкий художественный  вкус,  умение создать   целостный  образ с  помощью  гаммы  выразительных  средств,  «зримая   музыка»  пластического диалога  артистов, неистовая  преданность  делу,  умение  отдать  ему   всего себя  без   остатка  - составляющие мастерства Т.Таякиной  и В.Ковтуна,  которые  так  полюбились отечественной  и зарубежной  публике.

Т.Таякина  и В.Ковтун – талантливые  артисты, достигшие признания  и балетных  высот  не  только   благодаря  своей  физической   одаренности,  природному  артистизму,  незаурядному  таланту, но и  трудолюбию,  терпению, требовательности  к себе, даже, когда  находишься  на  вершине  профессионализма   и творческого  вдохновения.

С глубоким уважением и благодарностью артисты  относятся к тем  людям, которые помогли  творческому  становлению, привили  любовь к  классическому  репертуару»// Друкується  за матеріалами  статті: Леонид  ВоеводинГармония  диалога // Советский балет. – 1986. - № 5.

Тетяну Таякіну знають  не  лише  як  неперевершену   артистку балету,  майстерність  якої  захоплювала вітчизняну  та  зарубіжну аудиторію,  але і як  щедрого на  віддачу,  справедливого, вимогливого педагога. Близько  двадцяти  років Тетяна Олексіївна Таякіна здійснювала керівництво Київським державним  хореографічним  училищем,  за  цей   час  було  підготовлено   не  одне  покоління  талановитих артистів  балету,  що є  окрасою вітчизняного та  світового  балету. За  цей  період  були  збережені та сформовані  традиції балетної  школи:  любов  до  професії, спадкоємність поколінь,  повага до майстрів танцю, поєднання класичного та сучасного,  турбота про  прийдешнє  покоління артистів. 


 27 листопада 2015 року на сцені учбового театру училища відбувся концерт, присвячений 105-й річниці від дня народження Антоніни Іванівни  ВАСИЛЬЄВОЇ  - видатної балерини, Народної артистки України, педагога, художнього керівника Київського державного хореографічного училища

 Антоніна Іванівна Васильєва народилася у Петербурзі у грудні 1910 року. Дитинство її було нелегким, не раз доводилося зазнавати голоду й холоду. Та білява й блакитноока Тося дуже любила мріяти, і це допомагало їй забувати про труднощі життя.

Коли донька простого залізничника вперше потрапила в сяючий вогнями зал колишнього Маріїнського театру. Спочатку вона зніяковіла й розгубилась, та ледве зазвучала музика балету Петра Чайковського «Лебедине озеро» і важка завіса злетіла вгору, як Тося забула про все на світі. Чарівні мелодії ніби підхопили її на свої прозорі крила і понесли в новий чудовий світ. Ніжний образ казкової дівчини-лебедя Одетти глибоко торкнувся струн серця вразливої дівчинки-підлітка. І, може, у той самий вечір у Тосі зародилася мрія стати балериною і в танці розповісти зворушливу повість Одетти. Незабаром ця мрія стала найзаповітнішою. Дівчину відмовляли, намагались переконати, що праця балерини важка й складна, що вона занапастить свою юність, витрачаючи час на щоденні виснажливі одноманітні вправи. Але Тося не відступила. Та коли у 1924 році вона прийшла на вступні іспити у славнозвісне хореографічне училище на вулиці «Зодчого Россі», її відмовились зарахувати до основного відділення. Чотирнадцятирічна Тося була переростком, в училище приймалися дівчата віком від 10-ти років.

 Однак при училищі ще 1923 року були відкриті вечірні курси, які мали зробити хореографічну освіту доступнішою для дітей трудящих. Здібну дівчинку прийняли на ці курси. Там під керівництвом досвідчених педагогів Снєткіної, Кожухової, Романової вона почала опановувати основи класичного танцю.

 Тосі пощастило – вона потрапила до класу чудового педагога, знавця класичного танцю Агриппіни Ваганової. Блискучий майстер, Ваганова не тільки навчала своїх учениць любові до праці балерини та досконалої техніки і високої культури танцю, але й тонко розкривала своєрідність таланту кожної з них.

 1930 року Васильєва успішно закінчила училище і була прийнята солісткою до Ленінградського академічного театру опери та балету. На Ленінградській сцені на той час працювали талановиті хореографи і артисти, чарували молоді обдарування Семенової і Уланової. Васильєва виконувала провідні партії, а у балеті Глієра «Червоний мак» вона виконували партію відважної китаянки Тао-Хоа.

 Та ніжний образ Одетти – заповітна мрія дитинства – не давала спокою. Бажання виконати роль Одетти-Оділії в «Лебединому озері» не зникало, а зміцнювалося з кожним роком. І коли 1935 року молоду ленінградську танцюристку запросили як приму-балерину до України в Одеський оперний театр, в репертуарі якого був її улюблений балет, Васильєва недовго вагалась.

 У сонячній Одесі вона одразу зайняла провідне положення в оперному театрі, і її дуже полюбила публіка. Їй доводилося танцювати найрізноманітніші партії, часто просто кардинально протилежні – неприступну й холодну «Цар-дівицю» в «Конику-горбоконику» Пуні і пристрасну Земфіру в балеті «Цигани» композитора Василенка (за мотивами поеми Пушкіна), величну Раймонду в балеті Глазунова і героїчну, сміливу Карманьйолу в однойменному балеті, присвяченому подіям Французької революції, молодого українського композитора Фемеліді.

 1937 року талановиту приму Васильєву запросили на київську сцену, де вона дебютувала в партії Одетти-Оділії у виставі «Лебедине озеро», поставленій головним балетмейстером столичного театру, ученицею Ваганової і великим знавцем класичного танцю Галиною Березовою.

 Відтоді Васильєва усе своє творче життя назавжди пов’язала з Київським театром, і саме тут талант балерини розкрився у повній мірі.

 На українській сцені зростала її майстерність, тут закріпилась за нею слава чудової танцівниці, яка володіє віртуозною технікою і акторською виразністю. Та найвидатнішим досягненням Васильєвої є те, що у своїй творчості вона зуміла традиційну пластику класичного балету збагатити виразними рухами, притаманними українському народному танцю.

У репертуарі Васильєвої було дуже багато різних танцювалних партій – ліричних і героїчних, комедійних і романтичних. Та одна з них найдорожча за всі. Це Шевченкова Лілея в однойменному балеті українського композитора Костянтина Данькевича. Лілея не тільки найкраща роль балерини, вона належить до найяскравіших сторінок в історії українського балету.

 Пластика Васильєвої була доведена до такої досконалості, що кожний рух про щось розповідав, у кожному танці можна було відчути думки і настрої персонажа.

 Працюючи на Київській сцені, Васильєва створила партії мрійливої Марії в «Бахчисарайському фонтані» Асаф’єва, і запальної Нуне в «Гаяне» Хачатуряна, лукавої  Лізи в «Марній пересторозі» Гертеля, закоханої Джульєтти в балету «Ромео і Джульєтті» і безпосередньої Попелюшки в балетах Прокоф’єва, героїчної Ростислави в балеті Жуковського, кокетливої Сванільди в «Коппелії» Деліба і насмішкуватої Ганнусі в комедійному балеті «Бісова ніч» Йориша. Актриса однаково добре передавала віртуозність варіації принцеси Аврори в «Сплячій красуні» Чайковського і дивовижну пластику дівчини-лебедя Одетти в його ж «Лебединому озері», м’якість рухів Тао-Хоа в «Червоному маку» Глієра і дитячу незграбність Олени в балеті «Юність» Чулакі.

 Чільне місце в репертуарі балерини завжди посідали класичні спектаклі. Вона любила кращі з них за філігранність і виразність танцювальної форми, яку завжди наповнювала живим і справжнім почуттям.

 З характерних номерів Васильєва понад усе любила українські народні танці. В них вона розкривала думки й настрої сучасної української жінки, гордої за свою Батьківщину.

   Антоніна Васильєва стала першою виконавицею партії Мавки у балеті Михайла Скорульського «Лісова пісня». У ролі Мавки Васильєва продовжувала лінію Лілеї, лінію створення тонкого психологічного портрета української дівчини. Але балерина не тільки розвивала далі цю лінію, а й по-новому поглиблювала і збагачувала її.

 1956 року Васильєва залишила сцену і пішла на заслужений відпочинок. Але танцюристка не відчула себе самотньою. Цього ж року її запросили до Київського державного хореографічного училища передавати майбутнім балеринам свої знання і майстерність. З 1966 до 1972 Васильєва була художнім керівником училища. За свою педагогічну роботу Антоніну Іванівну було нагороджено орденом «Знак Пошани».

 Пішла з життя талановита балерина 1 січня 1997 року. У 2015 році їй би виповнилося 105 років. 

 Література: Станішевський Ю. Антоніна Іванівна Васильєва. – Київ, 1962

                      Станішевський Ю. Балетний театр Радянської України. – Київ, 1986

                      Туркевич В. Хореографічне мистецтво України у персоналіях. – Київ, 1999

                      Фото-архів Київського державного хореографічного училища